Всеукраїнський фестиваль за творами Лесі Українки


Немає жодного куточка Волині, де б не знали, не шанували Лесю Українку. Як неодноразово писала вона у своїх листах, і як часто згадували її сучасники, «серцеві її наймиліша була рідна Волинь». Тут Леся народилася, тут пройшли її дитячі та юнацькі роки, сюди вона часто приїжджала на відпочинок. На Волині, окрім Луцька, Ковеля та Колодяжного, Леся побувала в інших населених пунктах, де вивчала народний побут,записувала обрядові пісні. Творчим доробком волинського періоду було близько 80 творів (драми,

оповідання, образки, силуети, спогади, чимало поезій). Волиняни свято шанують пам’ять своєї геніальної землячки.

 

У 1991 році, до 120 річчя з Дня народження Лесі Українки у Луцьку був проведений Перший Всеукраїнський фестиваль за творами Лесі Українки, перший відколи на Волині функціонує професіональний театр. Та, власне, такий фестиваль не тільки в Луцьку, а й в тодішній республіці проводився вперше. Тож знаменно, що ця подія відбулась в ювілейні дні поетеси і саме на Волині, в Лесиному краї.

Волинський театр ляльок поставив «Лісову пісню», а Волинський музично-драматичний театр ім. Шевченка – «Бояриню». Спільно було вирішено тоді провести Перший республіканський фестиваль за творами Лесі Українки.


До Луцька з’їхались театральні колективи з Києва і Львова. Впродовж тижня на сценах музично-драматичного театру імені Т. Г. Шевченка і обласного театру ляльок лучани мали змогу дивитися вистави, з якими ще не зустрічались, окрім «Лісової пісні» лялькового театру, на волинських сценах. А окремих п’єс, зокрема, «Бояриню» Лесі Українки, донедавна не лише побачити, а й прочитати, не мали змоги.


Під час фестивалю була щаслива нагода побачити вистави, позначені різними режисерськими почерками, оцінити рівень акторської гри, самовияв особистості митця.


Великі сподівання мали організатори Першого фестивалю за творами Лесі Українки, що захід матиме продовження, оживатиме на сценах Луцька щороку або хоча б один раз на два роки. Але, на превеликий жаль, почалася криза, всі ті матеріальні скрути, – і фестиваль зачах.

Лише в 2010, майже через 20 років після закінчення фестивалю було створено оргкомітет з відзначення 140-річчя з дня народження Лесі Українки і сторіччя драми-феєрії «Лісова пісня». Ініціював фестиваль і почав його готувати Богдан Береза – тоді директор Волинського обласного музично-драматичному театру ім. Т.Г. Шевченка – але, на жаль, завершувати підготовку йому не довелося: передчасна смерть стала відчутною втратою для Луцька. Естафету підхопив художній керівник Волинського обласного театру ляльок Данило Поштарук. Фінансову підтримку надала місцева влада і третину коштів – Міністерство культури і туризму України.


Таким чином, з 17-22 вересня 2011 року проходив Другий Всеукраїнський фестиваль за творами Лесі Українки. «Це подія загальноукраїнського значення, волиняни вшановували геніальну землячку: фестиваль, залучивши глядачів, засвідчив рівень театральних прочитань її драматичних творів українськими театрами. 16 театрів з 11 областей України показали 11 постановок «Лісової пісні» – вершини драматургічної спадщини поетеси. У програмі також були представлені «Бояриня», «Сім струн», «На полі крові», «У катакомбах». Три академічні театри – Дніпропетровський, Волинський музично-драматичний та Волинський ляльковий – підготували по дві вистави, до того ж господарі-шевченківці в останній фестивальний день «Лісову пісню» зіграли двічі. І все це усього за 6 днів і усього на 3-х сценічних майданчиках… Навіть якщо рекорд інтенсивності і не встановлений, то прецедент все одно вражає.

Фестивальна афіша вміщувала 19 вистав. 20-та додалася поза планом: за кілька днів до початку заходу театр ляльок з Хмельницького виявив ініціативу долучитись до фестивалю і додати до програми невелику постановку за листами Лесі Українки. Таким чином, глядач мав змогу побачити 20 вистав. Загалом були запрошені всі, хто ставить Лесю Українку. Проводився фестиваль без журі. Не визначали, хто кращий, хто гірший, – ніяких перших місць.

Саме таким чином волиняни (а конкретно — обласна державна адміністрація та обласна рада за підтримки Міністерства культури) відзначили 140-ліття з дня народження Лесі Українки та 100-річчя від написання «Лісової пісні» (яка і склала левову частку афіші). Хоча коректніше було б вжити слово «твори», навіть «тексти», оскільки, крім «Лісової пісні», «Боярині» (заньківчани), «Камінного господаря» (місцеві лялькарі), «У катакомбах» (Дніпропетровськ) та «На полі крові» (Дніпропетровськ і Хмельницький), було презентовано також і новелу «Розмова» (Київський Молодий театр), і Лесині дитячі листи (театр ляльок «Дивень» з Хмельницького), і поетичну збірку «Сім струн» (господарі фестивалю), і казку «Лілея» (ляльковий театр з Чернівців).


Є сподівання, що на наступних фестивалях буде ширшою географія учасників. Адже кожен український театр мусить доторкнутися до геніальних творів Лесі Українки. Та вони, на жаль, в Україні непопулярні. Хочеться, щоб вони йшли в Європу, – не будуть вони йти в Європі, якщо в нас не йдуть. Треба спочатку освоїти нам, а потім поступово інтегрувати їх у західну театральну практику. Вистава «Камінний господар», котру було показано в перший день фестивалю, – це вже перший паросток того. Режисер із Варшави Веслав Рудзький, який її поставив для волинських лялькарів, надзвичайно зацікавився драматургією Лесі Українки. Значить, є надія, що в нього те зернятко проросте і він десь поставить цю чи якусь іншу виставу, – спадщина в Лесі Українки велика. Завдяки таким паросткам через деякий час Леся Українка, можливо, займе місце на театральних афішах Європи поряд із Ібсеном, Шиллером, Шекспіром та іншими геніальними іменами.